З нового року чорний мішок для змішаних відходів має нового ворога: текстиль. Теоретично це великий крок до європейської циркулярної економіки. На практиці – це примара зростаючих гір відходів, яких ніхто не хоче, і витрат, які врешті-решт ляжуть на мешканців. Польські громади, сортувальні лінії та благодійні організації зіткнулися з реальністю, в якій благородні екологічні наміри випередили інфраструктуру на світлові роки.
Дощовий суботній ранок на одному з передміських районів Варшави. Навколо бежевого контейнера з логотипом відомої благодійної організації росте купа пластикових мішків. Вони не помістилися всередину, тож мешканці – у добрій вірі – залишили їх поруч. Достатньо було однієї зливи, щоб вміст мішків: светри, джинси, дитячі куртки, перетворився на важку, насичену водою та брудом масу. Те, що вчора було вторинною сировиною або даром для потребуючих, сьогодні є важким відходом. Проблемним. І, перш за все, дорогим у утилізації.
Ось так виглядає фронт боротьби за нову фракцію відходів. Відповідно до європейських директив і оновлення польських правил, текстиль більше не може потрапляти до змішаних відходів. Мета правильна: матеріальне відновлення і захист планети. Однак система, яка мала це обслуговувати, нагадує воронку, у яку ми намагаємося влити воду з тріщини дамби.
Закон своє, життя своє
До цього часу справа була простою. Хороший одяг йшов «до контейнера» або знайомим, зіпсований потрапляв у чорний мішок під мийкою, а звідти їхали на полігон або на сміттєспалювальний завод. Тепер цей останній крок заборонений. Громади зобов’язані здійснювати селективний збір текстилю.
Для звичайного Ковальського зміна здається косметичною, поки він не опиниться перед дилемою: що робити з дірявою шкарпеткою, заплямованою скатертиною чи зношеною білизною? Контейнери PCK чи Eco-Textil асоціюються з допомогою бідним, а не зі смітником. PSZOK-и (Пункти Селективного Збирання Комунальних Відходів) часто розташовані за кілька кілометрів і відкриті в робочі години.
– Люди розгублені. Вони чують по телевізору «не викидати до змішаних», тому беруть мішок зі старим одягом і набивають його в контейнери для вживаного одягу. Результат? Вони блокують місце для хорошого одягу, який міг би потрапити у другий обіг. Коли контейнер заповнений, залишають мішки на тротуарі. А звідти ніхто їх не хоче забирати, бо це вже не пожертва, це комунальні відходи, за які треба платити – каже пан Марек, керуючий нерухомістю на великому житловому масиві в Познані.
Це перша і найважливіша наслідок нових правил: хаос компетенцій. Хто відповідає за купу мокрого одягу під контейнером? Власник контейнера? Громада? Кооператив? У цьому трикутнику кожен перекладає відповідальність на іншого, а гора сміття зростає.
PSZOK, або сварка в суботу
Теоретично місцем збору текстилю, який не придатний для повторного використання, є PSZOK-и. Саме туди ми повинні везти використані ковдри, подушки чи зіпсований одяг. На практиці ці пункти не готові до такої хвилі матеріалу. Текстиль легкий, але об’ємний. Контейнер для нього заповнюється дуже швидко.
Ситуацію погіршує відсутність чітких вказівок щодо того, що PSZOK має право приймати.
– Приїжджаєте в суботу вранці, багажник набитий до даху. Кажу: «Пане, це брудні ганчірки після ремонту, забруднені мастилом, я це не беру». І починається пекло. Обзивання, погрози, що він викине це в ліс, бо платить податки. Люди не розуміють, що ми потім мусимо це комусь передати. Жодна переробна компанія не візьме у мене текстиль, змішаний з олією чи фарбою, бо це забруднить всю лінію – розповідає працівник PSZOK з громади під Вроцлавом.
Проблемою є також ліміт. Багато громад вводять обмеження (наприклад, кількість мішків на рік на домогосподарство), щоб захиститися від компаній, які незаконно позбуваються виробничих відходів. Це, однак, вдаряє по мешканцях, які роблять генеральне прибирання. Результат? «Зайві» мішки опиняються в кюветах, лісах або підкидаються під сміттєві укриття вночі. Вартість їх прибирання все одно несе громада, тобто ми всі.
Контейнери: Благодійний збір чи смітник?
Найбільш драматична зміна відбувається у секторі благодійних організацій та компаній, що обслуговують вуличні контейнери. Протягом років бізнес-модель була простою: збираємо одяг, сортуємо, найкращі речі продаємо до секонд-хендів (в країні або за кордоном), а прибуток спрямовуємо на статутні цілі (наприклад, PCK). Те, що гірше, йшло на фабричну ганчірку.
Новий заборона порушила цю рівновагу. У контейнери почали потрапляти гігантські обсяги текстильних відходів — речі, які ніколи не мали там опинитися. Зіпсовані колготки, кравецькі обрізки, а навіть гігієнічні відходи.
– Колись з тонни зібраного одягу ми відновлювали 70-80% торговельного товару. Сьогодні, через те, що люди ставляться до наших контейнерів як до альтернативи смітнику, цей показник падає нижче 50%. Решта — це відходи, за утилізацію яких ми мусимо дорого платити. Замість того, щоб заробляти на підопічних, ми витрачаємо гроші на сміттєспалювальні заводи. Якщо ця тенденція збережеться, нам доведеться ліквідовувати контейнери, бо вони стануть нерентабельними – визнає представниця однієї з великих благодійних організацій.
Це механізм замкнутого кола. Чим більше сміття в контейнерах, тим рідше їх спорожнюють (бо це коштує). Чим рідше їх спорожнюють, тим частіше вони переповнені. Чим частіше вони переповнені, тим більше мішків опиняється зовні, псуються під дощем. А мокрий текстиль — це смертний вирок для переробки. Пліснява і грибок розвиваються блискавично, дискваліфікуючи всю партію товару.
Міф переробки: Поліестерова пастка
Тут ми підходимо до суті проблеми, про яку не говорять вголос. Політики та чиновники охоче використовують гасло «переробка текстилю», малюючи картину, в якій стара блузка магічно перетворюється на нову. Технологічна реальність жорстока.
Більшість нашого одягу — так званий fast fashion — суміші бавовни з поліестером, еластаном, акрилом. До того ж додаються ґудзики, блискавки, паєтки, гумові принти. Щоб піддати матеріал переробці (розпушенню), його потрібно спочатку ідеально очистити від додатків і розділити компоненти.
Технологія хімічного перероблення, яка могла б відокремити бавовну від поліестеру в промислових масштабах, досі на початковому етапі і є дорогою. Механічне розпушування (рвання) скорочує волокна, тому з такої «вторинної вовни» не зробиш нову сорочку, хіба що ізоляційний матеріал для автомобіля або наповнювач дивана.
Ринок збуту цих продуктів (ганчірки, фетр, ізоляції) насичений. Світ не потребує нескінченної кількості ганчірок для підлоги. В результаті сортувальні залишаються з горами одягу, який неможливо продати у second-hand, а переробка його дорожча за вартість отриманої сировини.
Хто за це заплатить?
Оскільки сировина є безцінною, а її переробка дорогою, система забивається. Сортувальні підвищують вхідні тарифи (плату за прийом відходів). Громади змушені переглядати договори з приймачами сміття. Комунальні підприємства додають так звану ризикову плату.
У підсумку ці витрати з’являться у щомісячному рахунку за вивіз сміття, який сплачує кожен із нас.
– Громади опинилися в глухому куті. З одного боку, вони повинні показати рівні переробки, встановлені ЄС, з іншого — не знають, що робити з цим текстилем. Спалювальні заводи також мають обмежені потужності, а зберігання текстилю заборонено. Це — фінансова бомба уповільненої дії. Очікую, що наступного року плата за вивіз сміття в багатьох регіонах зросте на кілька відсотків саме через текстильну фракцію — прогнозує експерт з управління відходами, який співпрацює з місцевими громадами.
Гроші також втікають іншим шляхом. Кожен переповнений контейнер, кожне стихійне сміттєзвалище в лісі, кожна інтервенція муніципальної варти — це операційні витрати, які виснажують бюджети місцевих громад.
НАЙПОПУЛЯРНІШІ МІФИ ТА ФАКТИ ПРО ТЕКСТИЛЬ
- МІФ: Кожен одяг, кинутий у контейнер, потрапляє до потребуючих. ФАКТ: Лише одяг у дуже хорошому стані потрапляє у другий обіг. Решта — це сировина для переробки або відходи.
- МІФ: Одяг переробляють на новий одяг. ФАКТ: Це рідкість (так званий closed loop). Більшість переробляють на ганчірки (промислові ганчірки) або альтернативне паливо.
- МІФ: Можу кинути порваний, аби чистий. ФАКТ: Якщо контейнер позначений як «вживаний одяг», кидай лише те, що придатне для носіння. Знищені текстильні вироби мають потрапляти до ПСЗОК (якщо громада так рекомендує) або до спеціальних контейнерів для текстильних відходів.
- МІФ: Бавовна — це бавовна, її легко переробити. ФАКТ: Більшість сьогоднішньої «бавовни» містить домішки еластану. Це робить переробку технологічно дуже складною і дорогою.
- МІФ: Достатньо поставити більше контейнерів. ФАКТ: Без технологій переробки та ринку збуту продукції з переробки контейнери стануть лише складами відходів.
ЩО МАЄ РОБИТИ МЕШКАНЕЦЬ? – 7 ПРАКТИЧНИХ ПРАВИЛ
- Добре віддавай, погане утилізуй: Одяг, придатний для носіння, кидай у контейнери Червоного Хреста/фондів або віддавай знайомим.
- Знищене до ПСЗОК: Діряві, заплямовані (але сухі!) текстильні вироби відвозь до Пункту Селективного Збору Відходів. Перевір правила у своїй громаді.
- Ніколи мокрим: Волога одежда пліснявіє протягом 24 годин і псує все, що лежить поруч.
- Зав’язуй взуття парами: Зав’язуй шнурки взуття парами. Одинокий черевик — це для сортувальної станції відхід.
- Не залишай під контейнером: Якщо контейнер повний, не став мішок поруч. Дощ або собаки зіпсують вміст. Знайди інший контейнер.
- Прати перед здачею: Брудний одяг — це санітарний ризик для працівників сортувальних пунктів.
- Купуй менше: Це банально, але єдиний ефективний спосіб. Найкращий відхід — той, що не виник.
Куди ми прямуємо?
Поточний хаос — це дитяча хвороба нової системи, але без втручання «лікаря» пацієнт може не одужати. Просто заборона викидати в чорні мішки — це замало.
Експерти вказують на три необхідні системні зміни:
- РОП (Розширена Відповідальність Виробника): Одежні концерни, які випускають на ринок тонни дешевого поліестеру, повинні доплачувати до системи його збору та переробки – так само, як це відбувається з електронікою чи упаковками. Без цих грошей громади збанкрутують на утилізації.
- Інвестиції в технології: Нам потрібні в Польщі сучасні установки для автоматичного сортування тканин і хімічного перероблення.
- Стандартизація збору: Громади повинні чітко повідомляти, куди кидати «текстильні відходи» (знищені), а куди «вживаний одяг» (гарний). Наразі ці два потоки змішуються, руйнуючи потенціал обох.
А ми, мешканці? Ми повинні зрозуміти, що наш шафа — це не чорна діра. Кожна куплена блузка за 20 злотих має приховану екологічну вартість, яка саме почала стукати в наші двері у вигляді вищих тарифів і забруднених районів. Сортуймо розумно, але перш за все – купуймо свідомо. Бо в кінці цього шляху платимо ми за кожну нитку.
Щодня ми додаємо багато класного одягу, який отримав нове життя - дивіться новинки
